This is Ukraine - Путеводитель по Украине

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник -  унікальний, один із найбільших музейних комплексів Східної Європи. Києво-Печерська лавра - це видатний пам'ятник не тільки слов'янської, але й загальносвітової культури, яка входить до "Списку Всесвітньої Культурної Спадщини ЮНЕСКО".

Поява Києво-Печерського монастиря обумовлена політичними, економічними, соціальними та культурними наслідками хрещення Київської Русі у 988-989 рр. У "Повісті минулих літ", автор якої  інок Печерської обителі Нестор, сказано, що у 1051 р. подвижник Антоній заснував у печері монастир. Повернувшись із Святого Афону, Антоній довго ходив  монастирями рідної землі та не знайшов для душі своєї гідного місця, тому вирішив усамітнитися у давній печері неподалік від княжого села Берестове. Аскетичний спосіб життя Антонія уславив його по всій Русі. Біля нього почали збиратися однодумці, яких Антоній  постригав в іноки. Коли кількість братії досягла 12 осіб, прп. Антоній поставив ігуменом Варлаама, а сам у 1062 р. переселився на сусідній пагорб і викопав там нову печеру. Так виникли печери, пізніше названі Ближніми і Дальніми. Коли число братії зросло до 100, князь Ізяслав, на прохання прп. Антонія, подарував ченцям гору над печерами, де  побудовано першу дерев'яну церкву. Так був створений монастир. Печери ж перетворилися на місце поховання.

Влада прихильно ставилася до монастиря. Князі та бояри підтримували монахів, дарували їм золото, срібло, землю з підданими селянами, різні угіддя. На території Лаври в ХІ ст.  зародилося літописання. Монастир мав значну книгозбірню, розвивалось образотворче мистецтво. Чернець Аліпій був першим іконописцем Київської Русі. На початку ХІІ ст. у Лаврі заснували першу лікарню Київської Русі. У 1073 р.  закладено кам'яний Успенський собор. Печерський монастир став центром підготовки православного духівництва. Багато печерських ченців ставали місіонерами й вирушали проповідувати християнство. У 1106-1108 рр.  споруджено Троїцьку надбрамну церкву. У 1108 р. завершилось будівництво кам'яної трапезної. Наприкінці ХІІ ст. навколо монастиря зведено кам'яний мур. Поблизу  монастиря, у заміській резиденції князя Володимира в селі Берестовому, на початку ХІІ ст.  побудовано церкву Спаса. У середині ХІІ ст. Києво-Печерський монастир домігся виходу з-під опіки Константинопольського патріарха. Син великого київського князя Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1159 р. надав Печерському монастирю титул "лаври"

У 1240 р. місто Київ зруйновано й пограбовано полчищами степових кочовиків, що завдало великої шкоди і призвело до зупинки церковного будівництва, іконо писання та занепаду традицій багатьох ремесел. У ІІ половині ХІV ст. українські землі перейшли під владу князівства Литовського, а згодом шляхетської Польщі. Довги роки йшла боротьба проти насаджування католицизму й унії . Видатне місце в історії монастиря посідає архімандрит, а згодом Київський митрополит Петро Могила – активний церковний діяч, який боровся за зміцнення позицій православної церкви. У роки боротьби українського народу за національне визволення у 1648-1654 рр. Києво-Печерський монастир неодноразово зазнавав нападів і руйнацій. Після переходу влади до царського уряду Московської держави почалось піднесення Лаври. Їй надавали грамоти, кошти, землі та маєтки.

Наприкінці XVII - початку XVIIІ століть. феодально-кріпосне господарство Лаври сягнуло найбільших розмірів. На той час у володінні монастиря було три міста, сім містечок, 120 сіл і хуторів із 56-ма тисячами кріпаків. У вотчинах монастиря нараховувалось кілька сотень промислових підприємств і торгівельних закладів. У XIX ст., як і раніше, Лавра проводила значні будівельні та ремонтно-реставраційні роботи. Наприкінці ХІХ ст. за проектом архітектора В.Ніколаєва побудовано Трапезну палату і церкву. 1873 року в Києві при Церковно-Археологічному товаристві  започатковано перший загальнодоступний музей міста - Церковно-Археологічний, унікальна колекція якого налічувала понад 30 тисяч експонатів. Метою його створення  визначено захист та зібрання церковних старожитностей, а також вивчення церковної історії. За своїми організаційними принципами музей був закладом цивільим, діяв на громадських засадах та існував на добровільних внесках.

Після жовтневих подій 1917 року для Києво-Печерської лаври почалися дуже важкі  часи. Згідно декрету радянського уряду "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" (23.01.1918 р.) усе майно церковних і релігійних товариств  проголошено надбанням народу. Почалися гоніння за церквою з боку держави та войовничих атеїстів. Духовні та матеріальні цінності Лаври опинилися під загрозою. Тільки за період з 1919 - 1922 р.р. у Лаврі вилучено коштовностей на суму понад 164 657 крб. золотом. 26 травня 1922 р. на засіданні Київського комітету охорони пам'яток мистецтва  прийнято постанову "Про організацію Музею культів і побуту". Організаторами його стали відомі українські вчені: Ф.М.Морозов, Ф.І.Шміт, Ф.Л.Ернст та інші. Створення на території Лаври музейного закладу дало змогу вберегти монастир від руйнацій. Діяльність Церковно-Археологічного музею та "Музею культів і побуту" - невід'ємна частина передісторії Заповідника. На 1925 р. київський "Музей культів та побуту" став одним із провідних в Україні. Його фонди налічували 82 тисячі експонатів і складалися з восьми відділів: металу, станкового живопису, тканин та шитва, нумізматики, культів, історії Лаври, манускриптів та друкарства.

29 вересня 1926 р. ВУЦВК і Рада народних комісарів УРСР прийняли постанову "Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко". Сам же монастир був закритий, ченців виселили, релігійне життя припинилося. Великого лиха і руйнації завдала Велика Вітчизняна війна. Із листопада 1941 р.  висаджено у повітря Успенський собор. Потужній вибух викликав тріщин у фундаменті споруд. У листопаді 1943 р., після звільнення міста, Києво-Печерський заповідник відновив свою діяльність. Після війни, протягом 1960-1980-х років, йшли відновлювальні та ремонтно-реставраційні роботи. У 1970-1990-х роках Інститутом археології АН України на території Заповідника та в печерах проводилися археологічні розкопки та наймасштабніші дослідження лаврських печер. Вчені відкрили невідомі ходи й різні приміщення, виявили велику кількість написів на стінах, фрагменти настінного живопису, а також різноманітний археологічний матеріал. У червні 1988 р., через святкування 1000-річчя хрещення України-Русі, Рада Міністрів України прийняла постанову, згідно з якою новоствореній печерській релігійній громаді передано територію Дальніх печер з усіма будівлями та печерним лабіринтом. Сьогодні Національний Києво-Печерський історико-культурний Заповідник - найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких - пам'ятки історії і культури. Серед них - 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам'ятки архітектури XI-XIX ст., виставкові приміщення. Заповідник користується великим попитом серед туристів, особливо популярні тури вихідними.