 |
Офіційна назва
|
Велика лаврська дзвіниця
|
Велика лаврська дзвіниця |
Час побудови
|
1731-1745 роки
|
Архітектор
|
Йоган Готфрід Шедель
|
Висота
|
96,5 метрів
|
Унікальність
|
Кожний ярус дзвіниці має своє оздоблення та призначення. З дзвіниці відкривається один з найкращих видів на Київ.
|
Вартість входу/ екскурсії
|
Нажаль дзвіниця знаходиться на реконструкції (сама дзвіниця знаходится на території заповідника, куди вхід платний).
|
Цитата
|
«Ця дзвіниця в Києво-Печерській лаврі трудом моїм зроблена... по всій Русі і в Європі другої такої не знайдеться»
|
Місце знаходження
|
Київ, вул. І. Мазепи, 21, на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника
|
Як дістатись
|
Від ст. м. «Арсенальна» – тролейбусом № 38, автобусом № 24, маршрутками № 106, 470, 520, 527.
Пішки «Арсенальної» вул. І. Мазепи (колишня вул. Січневого повстання).
Також до Лаври можна дійти від ст. м. "Печерська": від метро - по вул. Кутузова, з неї повернути на вул. Цитадельну, яка і приведе до Лаври.
|
Координати
|
Велика лаврська дзвіниця на карті
|
Контакти, офіційний сайт
|
Тел. (045) 280-30-71
http://www.kplavra.kiev.ua
|
Історія будівництва та характеристика дзвіниці
.dashedtext { border-bottom: 1px dashed green;.dashedtext { border-bottom: 1px dashed green; } } Кам'яна дзвіниця , що збереглася до нашого часу, зведена приблизно на тому місці, де стояла дерев'яна «звониця» 1672 року. Підготовку до побудови цієї споруди монастир розпочав ще наприкінці XVII ст., на отримані пожертвування від гетьмана Мазепи. Архітектор Аксамитов, який розпочав будувати дзвіницю, незабаром помер. Архімандрит звернувся до свого покровителя графа Шереметьєва, з проханням знайти архітектора для побудови дзвіниці. Поки велися переговори, 1718 року в Києво-Печерському монастирі виникла велика пожежа, що змінила всі монастирські плани.
В пожежі згоріла й дерев'яна «звониця», і з часом питання про побудову нової кам'яної дзвіниці назріло ще більше. У 1720 році архітектору Василєву було доручено виготовити креслення нової дзвіниці і скласти кошторис. Але оскільки сума витрат, пропонованих Василєвим, здалася завищеною, будівництво дзвіниці тимчасово було відкладено. Однак після відновлення Успенського собору духовний собор знову взявся за справу і почав підшукувати архітектора в Москві. Нарешті побудову дзвіниці було замовлено архітекторові Йогану Готфріду Шеделю, який прибув до Лаври в лютому 1731 року. Шедель, за походженням німець, народився 1680 року в Пруссії, до Росії приїхав в 1713 році. 1730 року Шедель переїздить до Києва.
23 лютого 1731 року Києво-Печерська лавра уклала з Шеделем контракт, з якого видно, що Шедель одержав проект дзвіниці в Москві і привіз його у Київ. Хто ж був автором того «рисунка», який одержав Шедель у Москві - невідомо. Але хто б не був автором того проекту, Шедель його не дотримався, дзвіниця фактично побудована за його задумом. Контрактом передбачалося побудувати дзвіницю за три роки, але, оскільки монастир не забезпечив об'єкт потрібною кількістю кваліфікованих робітників, а також відповідними будівельними матеріалами, роботи йшли дуже повільно, і вже на третій рік стало зрозуміло, що дзвіниця в установлені строки закінчена не буде.
Зводилася вона майже чотирнадцять років. У процесі побудови дзвіниці Шеделю довелося пережити багато неприємностей і подолати великі труднощі. На будівництві дзвіниці щорічно працювало в середньому 28 чоловік. Але були такі роки (1735 рік), коли ця кількість зменшувалася до 12 чоловік. Пояснюючи причину повільного будівництва дзвіниці архімандриту Т. Щербацькому, Шедель у травні 1740 року писав, що споруда досить висока і подавати цеглу та вапно нагору дуже важко, бо дуже мало робітників. А ієромонах Януарій, відповідальний за побудову дзвіниці, з цього приводу писав: «За малолюдністю зупиняється будівництво дзвіниці, коли прибавити грошей, то можна краще людей заохотити».
Але монастир платню не підвищував, і вона залишалась однаковою протягом усього періоду будівництва. Шедель наполягав, щоб побудову дзвіниці повністю закінчити 1741 року, бо риштування за багато років погнило і може рухнути, завдавши великої шкоди робітникам і самій будівлі. Але сталося те, чого Шедель не чекав. Внаслідок землетрусу, а також передчасного перевантаження третього ярусу дзвонами у дзвіниці з'явилися в різних місцях тріщини. Це викликало велике занепокоєння духовного собору Лаври і тому було розпочато експертизу. Зокрема, нею займалися відомі російські архітектори Михайло Земцов, Іван Коробов, Шумахер та Іван Мічурін. Вони нічого істотного не запропонували.
Нарешті Шеделю було дозволено закінчити будівництво дзвіниці. Захищаючи дзвіницю від нападок, Шедель цілком правильно оцінював її як видатну пам'ятку архітектури: «Ця дзвіниця в Києво-Печерській лаврі трудом моїм зроблена... по всій Русі і в Європі другої такої не знайдеться». На спорудження дзвіниці витрачено величезну кількість різних будівельних матеріалів. Основними були цегла та вапно, з яких викладені стіни, склепіння, колони та карнизи. Всього в будову вмуровано близько 5 млн. цеглин і витрачено 94 980 четвертей вапна для муру. Вартість споруди становила 61 985 крб., та ще за десять дзвонів заплачено З0 415 крб., усього ж витрачено 92 400 крб.
Побудована Шеделем дзвіниця збереглася до нашого часу без будь-яких змін. Вона являє собою восьмигранну в плані, чотириярусну башту висотою 96,52 м. Композиція дзвіниці побудована за законами симетрії, всі її фасади рівнозначні, архітектурні елементи фасадів надзвичайно виразні. Третій ярус дзвіниці використовувався для підвішування дзвонів, яких нараховувалось десять штук, вагою близько 6000 пудів. Найдавніший дзвін, що висів спочатку на дерев'яній дзвіниці і називався «Валик» (від імені донатора Сечона Валика), відлитий у 1613 році, але після пожежі він був перелитий 1719 року майстром Олексієм Звонником. Його вага 201 пуд. Найбільший дзвін, «Успенський», відлитий у 1732 році російським майстром Іваном Моторіним, мав вагу 1000 пудів. Дзвін вагою в 650 пудів, під назвою «Орел», відлив у 1720 році майстер Яків Андреев. 1733 року відлитий дзвін «Копа», за ім'ям архімандрита Романа Копи. Нині на третьому ярусі залишилося тільки три дзвони: «Балик», « Вознесенеький » і безіменний.
На четвертому ярусі в 1744 році встановлено годинник із дзвоном. «Годинниковий» дзвін був відлитий 1743 року і мав вагу 150 пудів. Але в 1758 році майстер з м. Бердичева Адам Левинський зробив на головну дзвіницю новий годинник. У 1788 році годинник перероблявся, але на початку XX ст. він вийшов з ладу. Тому Києво-Печерська лавра в 1903 році уклала контракт з московським купцем годинникових справ майстром Андрієм Єнодіним на установку нових курантів. У контракті говорилося, що годинник має бути без циферблата і без стрілок, але з боєм. Годинник повинен заводитися на тиждень, «чверті годин повинні вибиватися у вісім дзвонів, пристосованих для цього відтепер існуючого лаврського годинника і з таким же як тепер перебоєм.
Годинниковий бій також повинен бути приведений до існуючого на дзвіниці «годинникового» дзвону в п'ятдесят пудів, годинниковий молот для боя, коли буде потрібно, зробити новий». Все було виконано у 1903 році, як передбачено умовою. Цей годинник працює і досі без капітального ремонту, хоч майстер дав гарантію тільки на 15 років. Вінчає дзвіницю позолочена баня шоломовидної форми, 13,69 м. Ліхтар з маківкою заввишки 8,84 м, а сам хрест — 4.47 м.
У 1782 році проведено ремонт головної дзвіниці і позолочено баню. Через 43 роки капітальний ремонт дзвіниці повторено, а 1868 року лаврські майстри під керівництвом Павліна виконали позолотні роботи на бані. На позолоту витрачено 1100 книжечок сусального золота. Це була остання монастирська позолота бані головної дзвіниці, хоч капітальний ремонт її провадився після цього не один раз. У кінці XIX ст. духовний собор Лаври вирішив відлити дзвін вагою 2000 пудів, «которий — по ідеї ченців — своїми могутніми і величавими звуками відповідав би благоліпності церковних богослужінь у дні високоурочисті і на значній відстані збуджував би вірних чад святої церкви до молитовного настрою».
Але з технічних причин такий дзвін не відлили, а замість нього 1898 року майстер П. М. Фінляндський відлив на своєму заводі у Москві дзвін вагою 1636 пудів і 54-пудовий язик до нього. В тому ж році дзвін був встановлений на головній дзвіниці. У 1956—1962 роках дзвіницю капітально відремонтували, відновили ліпні орнаменти; стіни, колони, карнизи пофарбували. Баню, що була пошкоджена під час війни, полатали мідною бляхою і позолотили сусальним золотом. На позолоту витрачено 3275 г золота. Позолотні роботи виконували майстри В. Демидов, В. Касаткін та ін. Для виконання реставраційних робіт по дзвіниці встановлювалось металеве риштування від землі до хреста. |
У дзвіниці 5 млн. цеглин, витрачено 94 980 четвертей вапна для муру. Вартість споруди з дзвонами 92 400 крб. Висота 96,52 м.
|
 |
Креслення 1720-х рр. |
План-схема дзвіниці |
 |
 |
 |
3D модель Великої лаврської дзвіниці
Лаврська дзвіниця
|
Що подивитись 
