This is Ukraine - Путеводитель по Украине

  Коротко

Офіційна повна назва	Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир
Час заснування	1108 рік
Засновник	Святополк II Ізяславич
Унікальність	після зруйнування собору в 1934-1936 рр., був повністью відбудований в 1999 р.
Варто звернути увагу	Фрески XII століття
Стиль	українське бароко
Графік роботи	Уточнюється
Вартість входу/екскурсії	безкоштовно
Місцезнаходження	Київ, Михайлівська площа
Як дістатись	м. Золоті Ворта м. Майдан Незалежності тр. № 16, № 18 м. Поштова площа, фунікулером
Координати (гугл мап)	Подивитися на карті
Контакти, офіційний сайт

  Детально

Михайлівський Золотоверхий монастир засновано 1108 року київським князем Святополком Ізяславовичем на місці Димитрівського монастиря. У 1108-13 роках в ньому збудовано Михайлівський Золотоверхий собор. Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Мозаїкою був оздоблений тільки центральний вівтар. На інших стінах, склепіннях та передвівтарних стовпах розмістили фресковий розпис. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.

У ХІІ столітті монастир був місцем поховання князів. Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Велична споруда його була увінчана одним великим куполом, який оздобили золотом замість традиційного свинцю. Звідси й походить назва – “Золотоверхий”. Свого часу це був перший і єдиний у місті храм з позолоченою банею. Таку ж назву перебрав й монастир, якому належав собор. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия. За митрополита Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби.

У XVII столітті монастир став великим землевласником: йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка тощо. В кінці ХVIIІ ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву “Феофанія”. До початку ХХ ст. монастирський комплекс, незважаючи на різні негаразди, зокрема пожежі, ставав багатшим і ошатнішим. Повсякчасно тут було повно віруючих, у соборі проходили величні богослужіння. Після Печерської лаври це було друге місце у Києві за чисельністю відвідування паломників. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 - кам"яна дзвіниця.

В середині XVIII століття збудована кам"яна огорожа фортифікаційного призначення. Частина її, що виходила на Володимирську гірку, добудована у 1835-36 роках. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття на території монастиря зведені так звані Михайлівські готельні номери. Початок ХХ ст. для монастиря був трагічним. У 1919 році церковні цінності, золоті та срібні речі, діаманти, які щедро дарували монастирю протягом віків наші князі, гетьмани, прості віруючі люди, були конфісковані та пограбовані в результаті переписів рухомого й нерухомого майна ревізійними більшовицькими комісіями та розтягуванням його між різними радянськими установами. Поступово ченців було виселено, а житлові приміщення монастиря стали гуртожитками для службовців, червоноармійців, робітників, студентів та використані під склади. В 30-і роки над Михайлівським Золотоверхим собором поглумилися так само жорстоко, як і над тисячами інших храмів. Його не врятувала ні давня історія, ні досконала художня цінність. Для урядового центру соціалістичної столиці республіки, якою мав стати Київ, обрали Михайлівську гору. Храм, звичайно, заважав. Перед його зруйнуванням вчені-мистецтвознавці встигли дослідити собор та зняти найбільш цінні мозаїки і фрески. Їх перенесли до Софії Київської. Але частина шедеврів, зокрема, цінна мозаїка “Дмитро Солунський”, фреска “Святий Микола”, верхня частина фрескової постаті Самуїла і кілька орнаментів були вивезені.

У 1934-35 роках собор розібрали та знищили Радянська влада. Частина фресок й мозаїк ще й досі зберігаються у Софійському соборі; деякі ж - у відновленому Михайлівському соборі, відбудованому за кошти патріарха Київського і всея Русі-України М. А. Денисенка наприкінці ХХ століття.

Із здобуттям незалежності України почалося відродження наших віковічних святинь. У кінці 90-х років ХХ ст. Михайлівський Золотоверхий собор та монастир відбудовано в тому вигляді, який він мав перед знищенням. За два неповних роки з руїн постала спочатку дзвіниця Михайлівського монастиря, а потім і його собор – Золотоверхий. Сотні реставраторів та мистецтвознавців працювали над відтворенням пам’ятки. Збережені мозаїки та фрески – зразки давньоруського мистецтва, залишки фундаментів та чудом уціліла трапезна палата є для нас справжніми раритетами, які нагадують про попередню багатовікову історію Свято-Михайлівського Золотоверхого.

  3D модель
  

Михайлівський Золотоверхий собор

Дзвінниця

Трапезна церква Михайлівського Золотоверхого монастиря