This is Ukraine - Путеводитель по Украине

Коротко

Детально

Рештки замку розташувалися на скелястому правому березі Дністра. Замок було закладено на початку XVII ст, але в часи польсько-козацьких баталій його будівництво стримувалося. Його завершив у 1659 р. князь Михайло-Георгій Чарторийський, воєвода Брацлавський. Це було бастіонне укріплення, квадратне в плані, з чотирма кутовими бастіонами та надбрамною двох'ярусною баштою з бічними прибудовами вздовж західної оборонної стіни. Шестиметрової висоти оборонні мури сягали двометрової товщини. В комплексі замкових споруд вирізняється палац, в якому неодноразово зупинявся Ян II Собеський під час молдавських походів 1685-1691 рр. Коли князь Чарторийський брав участь у військових діях, то залишав у замку свою дружину, чорняву красуню княгиню Фросину Чарторийську. Звідси, за легендою, й назви - Чернелицький замок і поселення Чернелиця.

Після втрати оборонної функції замок використовувався як помешкання. Його власниками були вельможі Галецькі, Потоцькі, Станицькі та інші. З XIX ст. замок поступово почав занепадати.
  Нині від нього залишилися руїни надбрамної башти з фрагментами мурувань західної оборонної стіни. Зберігся білокам'яний портал  проїзду брами у вигляді арки, виконаний у ренесансній архітектурно-пластичній стилістиці. Над ним вмуровано в стіну різьблений герб "Погоня". У 1685-1691 рр. замок відігравав важливу роль у боротьбі з турками як найсхідніший форпост польської оборони на правому березі Дністра.

Легенда

Легенда Чернелицького замку

"Красну та славну жінку мав володар замку Михайло Чарторийський. Обличчям Єфросинія була красунею чорнолицею. Не один панок задивлявся на її гнучкий стан, милувався лебединими рухами. Бачив усе те чоловік, та мовчав.  Одного вечора наказав князь Чарторийський готувати до виїзду коней. Світ-рання він вирушив на війну під Відень, а Єфросинія залишилася самотньою вдома.

  Злітали дні. Життя в замку пливло тихо, спокійно. Нудно було княгині самій у просторих палатах і вона вирішила щодня робити прогулянки на коні. Щоб її ніхто не впізнав, переодягалася в просте сільське вбрання і виїхала в поле, ближче до Дністра-ріки.

  Красуня-княгиня могла годинами пролежувати серед високої отави і дивитися у глибоку синь, якою пропливали хмарини. Кінь пасся оддалік, але Єфросинії вистачало легко сплеснути в долоні, як він з'являвся біля неї.

Стояла літня спека. Єфросинія хотіла вже вертатися до замку, але зобачивши вершника, що скакав назустріч їй, вирішила почекати.

— Доброго дня тобі, красуне?

Вона повільно звела великі карі очі. Проти неї на коні сидів вродливий сільський хлопець. На його вишитій сорочці пломеніли калинові китиці, зелен-лист барвінку.

— І тобі доброго, — посміхнувшись, відповіла.

— Додому? — спитав тихо.

Ствердно кивнула головою.

— А то далеко?

— Та й не близько, — гордо відповіла пані.

— Заки дойдеш, то чисто спечешся. Може води?.. Ось тут поруч є джерело...

Досхочу напившись холодної джерельної води, Єфросинія скочила на коня. Гнідий рушив... Услід — юнак.

  Порівнялися. Незчулася княгиня, як опинилася на колінах в юнака. Лице її запломеніло жаром і вона заллялася дзвінким сміхом. Той сміх чимдужче наростав, шаленів. Заледве стримала себе.

— Пусти...

Відчувши на своїй спині княгиню, кінь пішов жвавіше. Доїхали до того місця, де зустрілися. Зиркнула на юнака. Вираз його обличчя був невимовне благальним і сині очі-зірниці ніби мали щось казати.

Її силует зник у видолинку. Надходив вечір. У повітрі чулися духмяні солоди, а сонце, ніби вогняна білка, перестрибуючи з хмари на хмару, мчало до обрію...

Через день вони знову зустрілися. Потім ще й ще. Так і сплелася любов. Іноді до ранку блукали луками, сп’янілі від палких обіймів.

Про любов княгині довідалися в замку. Недобра слава пішла про Єфросинію. Дійшло й до неї, та не зважала на те. Продовжувала зустрічатися з тим, хто полонив її душу.

Швидким алюром до замку вершник примчав. Його кінь був увесь у піні, важко дихав.

— Князь їде...— ніби сурми стрепенулись голосні. В скронях Єфросинії натужно загули, забамкали дзвони. Вона не знаходила собі місця в замку. А коли далеко на дорозі з’явилася князева карета, вона з найвищої стіни стрімголов кинулась донизу, щоб не бути більше з нелюбом.

Гірко переносив смерть дружини Михайло Чарторийський. Він наказав замурувати тіло жінки в стіну замку, а її ініціали викарбувати над головною брамою.

Відтоді цю місцевість на честь смаглявої чорнявки-княгині почали називати Чернелицею..."

План

План-схема Чернелицького замку: 1. В'їзна башта. 2. Бастіони.