This is Ukraine - Путеводитель по Украине

 

Якщо пройти з площі І. Федорова через невеликий сквер, то можна підійти до величної споруди Костелу Божого Тіла ордена домініканців.

Домініканський собор, тепер греко-католицька церква Святої Євхаристії (Площа Музейна №1) — велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням.

Монастир домініканців на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича, угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою. Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.

Прекрасна будівля Домініканського собору, яка збереглась до наших днів, була побудована на місці зведеного раніше готичного костелу в 1745 р. Засновником сучасного собору був гетьман Йозеф Потоцький.  Проект виконав Ян де Вітте, а роботами керував М.Урбанек. Цікаво, що храм виконаний в рідкісній для сакральных споруд формі еліпса і цим повторює видатний віденський костел Св. Карла. Живописності порталу додають багаточисельні деталі, які завдяки своїм виступам і поглибленням створюють живу гру світла і тіні. Динаміку і експресивність, виражені в порталі будівлі, підкреслюють скульптури, виконані С. Фесингером. Фасад прикрашений написом на латинській мові: "Єдиному Богові – честь і хвала".

У 1865 р. за проектом архітектора Юліана Захаровича до костьолу було прибудовано чотириярусну дзвіницю (будівництвом керував інженер Антон Мозер). До костьолу прибудована будівля монастирських келій, перебудована заново і відтворена після пожеж. 

Цікаве рельєфне зображення знаходиться на фасаді собору: собака на Біблії з палаючим факелом в зубах символізує чернечий орден домініканців, які називали себе «псами Господніми» – охоронцями і носіями Христової віри по всій Земній кулі. Сама назва ордену домініканців (Domini canus) дослівно перекладається, як «пси Божі».

Усередині храму, по еліпсу, на розставлені колони спираються галереї і лоджії. Їх прикрашають 18 дерев'яних, покритих позолотою фігур святих. Над ними – колони, що підпирають купол. У головному вівтарі Домініканського костелу знаходяться розп'яття 1397 р. і чотири великих дерев'яних фігури апостолів Петра і Павла, Івана Хрестителя і євангеліста Луки – відомі зразки львівської пластики XVIII ст. школи М. Полєєвського. Видатним витвором мистецтва є мармурова плита надгробка Ю. Дунін-Барковськії роботи одного з кращих скульпторів світового класицизму Б. Торвальдсена. Барельєф змальовує жінку, яку Геній смерті веде за руку в царство тіней, гасячи факел життя. Надзвичайно витонченими є також надгробні пам'ятники А. Гротгеру і Ф. фон Гауеру, датовані XIX століттям.

З приходом радянської влади домініканці покинули Львів. У костелі і прилеглому до нього монастирі був організований музей релігії і атеїзму.

Під куполом нефи, як антирелігіозний символ, повис маятник Фуко. І лише під час незалежності України в домініканському соборі знову відновились богослужіння. У наш час тут знаходиться греко-католицька церква, а в колишньому монастирі зберігся музей, правда, без явно виражених антирелігійних акцентів.

З домініканським монастирем пов'язана сумна історія казково багатої красуні Гальшки Острожськой, яка любила князя Симеона Слуцкого. Не бажаючи виходити заміж за «назначенного» королем воєводу Луку з Гур-ки, Гальшка разом з матір'ю закрились в монастирі. До них під виглядом старця таємно пробрався князь. Влаштована воєводою-нелюбом облога в конечном підсумку залишила монастир без води, і ченці вимушені були здатися. Гальшку силоміць вивезли в средньовічний замок в Шамотулі, де вона провела 14 років майже в повній ізоляції. Там і народилася легенда про «чорну княгиню», яка часто з'являлася у вікні замкової башти і була одягнена у все чорне.